Історія: перехрестя подій і доль (Семінар у Києві)

З 27 по 29 травня у Інституті політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса проходили заняття навчального курсу «Геноцид євреїв Європи: історична перспектива та підходи до вивчення». Курс, організований Українським центром вивчення історії Голокосту, зацікавив не лише професійних істориків, але і спонукав учасників інших спеціальностей розширити свій світогляд та замислитися над питаннями історичної пам’яті та усвідомлення відповідальності її збереження суспільством. Особисто мені навчальний семінар дав можливість поспілкуватися із учасниками з різних регіонів України, які мислять близькими для мене категоріями і шукають відповіді на ті ж проблеми.

Розпочну із питання, яке здається цілком очевидним. Чому Голокост залишається актуальною темою навіть через 71 рік? Відповідь учасники семінару шукали у документальному фільмі «Прощавайте, пане Шварц» або «Торішній сніг» ізраїльської режисерки Яель Реувені. Водночас режисер і головна героїня фільму Яель Реувені розкриває трагедію Голокосту через історію власної сім’ї. Вона показує, що життя під час Голокосту було трагедією її родини у роки Другої світової війни, а життя після Голокосту стало психологічним і морально-етичним випробуваннями для кожного вже у XXI столітті, коли між Єрусалимом і Берліном, між життям у рідному краї і життям єврейської діаспори у Німеччини і досі існують відчуження, нерозуміння та несприйняття. Яель і третє покоління після Голокосту – як євреї, так і німці – це ті люди які розтоплюють кригу та через болісний шлях сімейних трагедій все ж ідуть назустріч один одному. Учасники дискусії, проведеної модератором Віталієм Бобровим, дійшли до висновку, що історія не ставить крапку після дати, пам'ять про Катастрофу живе у кожному поколінні, стає частиною колективної свідомості нації і може як зводити стіни, так і прокладати мости між людьми.

Питання Голокосту актуальне для України, де Голокост проводився як частина політики нацистської Німеччини. Анатолій Подольський, директор Українського центру вивчення історії Голокосту, ознайомив учасників із періодизацією Голокосту та особливостями антиєвирейської пропаганди. Наступна тема його лекції «Пам'ять про злочини проти людяності та масові вбивства в СРСР» привернула увагу учасників до особливостей меморіалізації в Україні. Модератор семінару Надія Уфімцева запропонувала цікавий підхід до аналізу пам’яток, своєрідний путівник для «читання пам’ятника». Для мене це стало відкриттям, адже від пасивного споглядання нас спонукали до «розмови» з пам’ятником, тобто дослідження історії його створення, аналізу виду місцевості, форми, символізму, написів. Пам’ятка переставала бути просто місцем для вшанування пам’яті, вона ставала індикатором того, як подію сприймає суспільство, яке значення вона має сьогодні і яке місце займає у національній політиці.  

Логічним продовженням наших дискусій стали відвідини та аналіз за путівником тематичних місць пам’яті, а саме: Меморіального комплексу «Биківнянські могили», Національного історико-меморіального заповідника Бабин Яр і Національного музею України у Другій світовій війні. Саме тут відчуваєш, що історія України – це перехрестя подій, які торкнулися багатьох національностей. До прикладу, Биківня, місце масового захоронення розстріляних та закатованих громадян-жертв політичних репресій 1937—1941 років, стало місцем паломництва і пошанування пам’яті загиблих не лише для українців, але й для поляків. Бабин Яр – символ трагедії Голокосту на українських землях є фактично водночас братською могилою, де нацистами були закатовані представники різних національностей, які віддавали життя також і за свої переконання, погляди та боротьбу. У цьому меморіальному комплексі вирізняються пам’ятні знаки страченим євреям, українцям, ромам, а також – що особливо щемно – дітям.

Національний музей Другої світової війни запам’ятався своїм символізмом і продуманістю композицій, які створювали глибоке емоційне враження, дозволяли проникнутися духом епохи. Історія поставала перед нами як через військову техніку і документи, так і через мистецькі твори, побут жителів та особисті історії. Зала, присвячена Голокосту та злочинам проти людяності, скоєними нацистами, створювала гнітюче враження і примушувала замислитися над долею жертв війни. Еволюцію свідомості спільноти та сприйняття війни ілюструє одна із композицій музею, яка змінювала свою назву відповідно до суспільних обставин. Шлях її назви пройшов дорогу від «Примирення» та «Дзвону пам’яті» до «Застереження» для наступних поколінь.

Варто зауважити, що, хоча українці і почалали формувати гуманітарну ауру нації із прийняттям незалежності, потрібно ще багато працювати і рости – освітньо, духовно, етично, щоб розвинути культуру історичної пам’яті в Україні. Залишається чимало рудиментарних явищ із часів Радянського Союзу, коли між політикою історичної пам’яті та державною політикою ставили знак рівності, проявляли тенденційність до трактування історичних подій, користувалися хибною термінологією, яка грала на руку пропагандистській машині, та замовчували національність жертв.

Михайло Тяглий у лекції «Механізм «остаточного розв’язання єврейського питання» ознайомив учасників семінару із напрямами у історіографії та підходами до розуміння формування ідеї втілення Голокосту у Європі. Він разом із Тетяною Пастушенко акцентували увагу на тому, що війна – це, перш за все, жертви та трагедія людини. Про це вони розповіли у лекціях «Інші жертви» нацизму: політика щодо ромів» (М. Тяглий) та «Інші жертви» нацизму: примусові працівники та військовополонені» (Т. Пастушенко), які стали темами жвавого обговорення.

Учасники семінару мали змогу впродовж двох днів презентувати власні дослідницькі інтереси та сферу діяльності, одержати поради та почути оцінку від досвідчених організаторів та лекторів навчального семінару. Представлені роботи викликали дискусії між учасниками, мотивували до роздумів та розширення власних поглядів, розкривали теми Голокосту та Другої світової війни з різних сторін.

Червоною ниткою усіх трьох днів освітнього курсу для мене було осмислення історичного простору України та можливості включення пам’яті про Голокост та інші геноциди до загальнонаціонального історичного контексту. Люди усіх національностей, які проживали і проживають в Україні, творять історію разом з нами і наше завдання – зберігати історичну пам’ять та формувати громадянське суспільство, яке виважено та розсудливо підходить до оцінки історичних подій і толерантно ставиться до інших національностей. Як сказав канадський літератор Лоуренс Пітер, «Історія змушена повторюватися, тому що її ніхто не слухає». Тому ми повинні вслухатися в тривожний дзвін трагедій нашого минулого, таких як Голокост, щоб чорне крило смутку і болю не накривало Землю і не кривавило нашу Пам’ять.

Надія Дяків,

учасниця семінару,

член Національної спілки журналістів України

(м. Заліщики, Тернопільска обл.)

АРХІТЕКТУРНІ ПАМ’ЯТКИ М. ШВЕБЕЛЯ У ЗАЛІЩИКАХ

Історичні дослідження засвідчують про те, що в Заліщиках – як складовій Галичини – проживала значна за кількістю єврейська громада, що визначала професійний портрет нашого міста на Дністром. Але майже повне її знищення відбулося в часи Голокосту. Було убито відомих єврейських жителів м. Заліщики, які відігравали вагому роль у різних сферах суспільного життя.

Серед них можна назвати архітектора і підрядника М. (Моріса) Швебеля, який працював тут особливо плідно під час 1920-х років ХХ сторіччя. Тоді в місті проживало 2485 євреїв (61,9% від загальної кількості мешканців). Ця людина залишила після себе помітний слід на теренах Заліщиків. Адже, на щастя, до наших днів збереглися архітектурні споруди, які означені іменем Швебеля і впливають на ауру зодчества нашого міста.

Серед таких будівель можна назвати сьогоднішнє приміщення Заліщицького районного будинку дитячої та юнацької творчості. Наскільки мені відомо, цей будинок зведений за проектом архітектора і підрядника М. (Моріса) Швебеля, який водночас проживав тут разом зі своєю сім’єю.

До речі, вчитель образотворчого мистецтва Заліщицької державної гімназії Оксана Дяків створила серію художніх робіт під назвою «Живописні Заліщики», серед малюнків – і  «Будівля Заліщицького районного будинку дитячої та юнацької творчості. Архітектор Швебель». У Заліщиках є ще два будинки за його проектом, зокрема поруч із  загальноосвітньою школою № 2 міста Заліщики, а також – біля прокуратури району. 

Саме цю останню будівлю упродовж 1930-х років ХХ століття винаймав управитель маєтку баронеси Стелли фон Турнау, яка жила в Заліщиках. Усі три зразки зодчества мають подібні архітектурні елементи, своєрідний почерк, так що відчуваються думки однієї творчої особистості, і постали вони наприкінці 1920-х років ХХ століття.

Громадська діячка Амалія (Міла) Сандберг-Меснер (1923 р. н.), авторка книжки «Світло крізь темряву» (Чернівці: Місто, 2009), під час відвідин Заліщиків проводила зустріч із заліщанами саме в стінах цієї будівлі. Адже тут жили колись її добрі друзі – родина Швебелів, діти яких навчалися в Заліщицькій семінарії.

Під час Другої світової війни німці зайняли Заліщики 8 липня 1941 р. Відразу розпочалося переслідування євреїв. На жаль, архітектор Швебель, чиї творіння й досі прикрашають Заліщики, та його рідні загинули у період Голокосту.

ЧИ МОЖНА ЗНИЩИТИ ПАМ'ЯТЬ?

Минають роки, але людей ніколи не покидає бажання відшукати своє коріння, дослідити сімейну історію та пом’янути рідних, які відійшли за межу Вічності. Численна єврейська громада Заліщик була знищена у період Другої світової війни та Голокосту, а сім’ї, яким вдалося вижити, імігрували з України і розсіялися по світу.

Нащадки цих сімей повертаються до Заліщик, відшукуючи шляхи єднання із минулим своєї родини. До прикладу, Амалія Сандберг-Меснер приїжджала із Канади у наше містечко у 2008 і 2011 роках та відвідувала місця, де пройшли роки її дитинства. У 2013 році Емілі Гарбер, громадянка США, проводила у Заліщиках дослідження власного родоводу. Обидві жінки ходили на територію, яка колись була єврейським кладовищем у Заліщиках. Побувавши на кладовищі, вони були глибоко вражені його повною руйнацією. Місце Пам’яті заросло травою і схоже на пустир. Там немає ніяких слідів надгробних плит, які б нагадували про вшанування представників єврейської громади. До слова, у книзі Амалії Сандберг можна побачити світлину, на якій сім’я Етнерів прийшла згадати родичів на єврейському кладовищі у вересні 1939.

Як видно із фотографії люди дбали про місце поховання, а численні могили свідчили про довгу історію цвинтаря.

Боляче усвідомлювати, але у 1960-1970-х роках радянська влада робила все для того, щоб розвинути у людях історичну амнезію та знівелювати морально-духовні цінності. Так були знищенні місця єврейських поховань, адже з кам’яними плитами знищували і пам'ять заліщицької громади про своє минуле. Цинізм не мав меж, а сліди радянського методу господарювання видно і зараз. Коли заходиш на подвір’я Заліщицької загальноосвітньої школи ім. О. Маковея, то придивившись до водостокових каналів, зроблених із великих прямокутних каменів, помічаєш надписи на івриті. Ці надписи свідчать про те, що при укладці водостоків, а також для укріплення фундаменту навколо навчального закладу, розрахованого на вісімсот учнів, використовували мацеви, єврейські надгробки, які трактуються у єврейській культурі як святиня.

Мною встановлено, що навколо центрального корпусу школи для водостоків було використано 229 мацев. Крім того, навколо інших будівель, розміщених на території школи, можна побачити й інші кам’яні плити, але порахувати їх вже не можливо, оскільки вони вгрузли в землю і обросли мохом з часом. Це – вандалізм радянської системи, яка використала єврейські святині для реконструкції шкільного подвір’я. На жаль, на деяких приватних подвір’ях ще й досі можна побачити надгробки з єврейського кладовища, які використовуються як будівельний матеріал.

Прикро, що у Заліщиках є жителі та представники влади, які знають про ці антигуманні факти, але залишаються байдужими до збереження історичної пам’яті нашого міста.

P.S. Учні Заліщицької державної гімназії  звернулися до місцевої влади з метою відновлення історичної справедливості.

НАША ІСТОРІЯ: ДУХОВНЕ ЖИТТЯ ЄВРЕЙСЬКОЇ ОБЩИНИ

Організована єврейська громада існувала в Заліщиках з кінця XVIII століття, проте спочатку скоріше як допоміжна громаді Тлустого (Товсте), використовуючи також їх кладовище. З початку 1800-х років побудовано синагогу і освячено єврейське кладовище. Синагога і чотири менших молитовних будинки знищено у великій пожежі в 1871 р. Вона була реконструйована за допомоги барона Ротшильда і місцевого мера.

Першим рабином Заліщик був Р. Самуїл, син Р. Ісаака Дов Марголіса. Спочатку він був рабином Ялівців (Поморці) і, за переказами, учнем самого Баал Шем Това. У 1860 р. рабином став Ар’є Р. Юда Лейбун Ігра, який помер в 1870 р. Його змінив Р. Менахем Ар’є Зайсмер (Райхенберг), син Р. Соломона Нафталі, автор твору "МеАїн Ар’є”. У 1880-х роках, коли Реб Менахем відправився до Кракова для вкорінення там хасидизму, рабином був Р. Авраам Теумім, автор твору «Бірчата Автогом». Він був замінений у 1896 р. його сином Р. Зевом, автором твору «Анафец Арот» і рабином Бухареста в 1891-1896 рр., який був у общині протягом майже 50 років. Наприкінці XIX ст. хасидський Ребе Рабін Шрага Файвіш Багер, син Р. Боруха, оселився в Заліщиках. Хасиди в Заліщиках були послідовниками або династії Ружина (особливо Чортківської філії), або Вижнице-Косівських хасидів. Кількість єврейського населення Заліщиків у 1890 р. дорівнювала 4513 осіб. На початку 1900-х багатий і забезпечений єврей Хаїм Шмуель, син Меїр Єхуда Гласна, відкрив в Заліщиках друкарню в сподіванні публікувати релігійні твори. Єдиною книгою була збірка його власних проповідей «Імре Шоффер» («Образотворчі приказки»). У 1894 р. барон Гірш створив єврейську школу, яка налічувала 235 учнів. Багато студентів відвідували громадські школи Заліщиків і околиць. У 1904 р. була створена повноступенева єврейська школа.

Варто зазначити, що до нинішнього дня в районному центрі збереглися деякі споруди, які засвідчують про життя і значення єврейської громади в літописі Заліщиків. Мова йде про колишній будинок синагоги, яка сказано вище, збудована наприкінці  XVIII – на початку ХІХ століття, по нинішній вулиці Котляревського, а також про єврейську школу барона Гірша.

Як не прикро, але в особливо занедбаному стані сьогодні перебуває колишній будинок синагоги, яка під час радянської влади використовувалась як теплодільниця, а сьогодні просто зачинена і потребує серйозної реставрації, адже ці споруди є пам’ятками архітектури та історії розвитку міста Заліщики.

СВІТЛО КРІЗЬ ЧАС

Людина завжди прагне повернутися на малу Батьківщину – туди, де минули її найкращі, найсвітліші дитячі та юнацькі роки. По­невіряння, постійна загроза смерті, небезпека бути не­зрозумілими для інших - ось що довелося пережити нашій землячці, уродженці мале­нького галицького містечка Заліщики Амалії Сандберг-Меснер. У весняну пору вона разом зі своєю великою родиною - чоловіком Ізидором, сім'ями дітей та внуків сестри Лоли побувала у рід­них Заліщиках. Можна пере­конливо стверджувати, що ця велика і дружна родина - своєрідне свідчення наступ­ності поколінь, чого нині не вистачає у нашому зашореному поспіхом світі.

Амалія Сандберг-Меснер прибула в наше місто зі сво­їм творчим доробком - книгою «Світло крізь темряву», пре­зентація якої відбулася у ра­йонному Будинку дитячої та юнацької творчості. На уро­чистий захід зібралися пова­жні гості - міський голова В.Бенев'ят, його заступник з гуманітарних.питань В.Машера, заступник голови райдержадміністраціїО. Безушко, перший директор Заліщицької гімназії П.Хомишин, перша гімназистка - добра товари­шка Міли - О. Лучко, директор районного краєзнавчого му­зею В.Олійник, учні та педа­гоги місцевих шкіл.

Найщиріші творчі привітан­ня дарували гостям та гля­дачам вихованці БДЮТ (ке­рівник О.Василенко) та спі­вак і композитор І.Федірко, який виконав пісню про За­ліщики. Гарна українська традиція дарувати хліб та сіль викликала світлі почуття в душах присутніх.

Із вітальним словом до гостей звернувся-міський голова В.Бенев'ят. Во­лодимир Станіславович від­значив, що повернення пра­вди про історію нашого міста є важливим і необхідним про­цесом для міської громади, а особливо для молоді.

Зі штрихами біографії ав­торки Амалії Сандберг-Меснер ознайомила глядачів ведуча презентації, директор БДЮТ С.Боднар, зупинившись на основних фактах життя Міли та її родини.

Міла (Амалія) Сандберг-Меснер народилася 22 лис­топада 1923 року в Заліщи­ках. Упродовж 1935-1939 ро­ків навчалася у Заліщицькій гімназії, а потім - в українській школі у Заліщиках. Закінчила середню школу в Коломиї у 1941 році. У роки німецької окупації перебувала у Коло­мийському гетто. У 1942 році сім'ю Сандбергів нацисти підготували до вивезення в концтабір. Після втечі з поїзда поблизу міста Ходорів Міла Сандберг переховувалася біля Львова. У квітні 1945 року через рідне місто Заліщики виїхала у Румунію. З 1949 року й до сьогодні живе у Монреалі (Канада).

Важливу роль у долі Амалії відіграло захоплення мисте­цтвом, яке стало її профе­сією: 34 роки вона пропра­цювала завідувачкою фондів Галереї Мистецтв.

Ведучи мову про книгу Амалії Сандберг-Меснер "Сві­тло крізь темряву", кожен виступаючий під час її обго­ворення, прагнув донести до учасників заходу власне ба­чення тих непростих, часто трагічних подій, які довелося пережити сім'ї Сандберг-Меснер.

Директор районного крає­знавчого музею В.Олійник виступив з історичною дові­дкою про значення єврейства у становленні та розвитку Заліщанщини: «Перші писемні згадки щодо поселення єв­реїв датуються 1713 (с.Си­ньків) та 1734 (с.Жежава) роками. Якщо звернутись до статистики щодо національ­ного складу жителів Заліщан­щини, то кількість євреїв, що проживали у краї протягом XVIII - XX століть, зростала. У міжвоєнний період етнічний склад м.Заліщики був таким: євреїв - 3800 осіб, українців - 3080, поляків - майже 1300, німців - 25. Серед визначних євреїв, що залишили поміт­ний слід у розвитку нашого краю, варто відзначити од­ного з проповідників хаси­дизму Марка Авраама Якова - рабина м.Чернівці, який загинув у роки Голокосту; визначного вченого у галузі сільського господарства Самуеля Погорільця (Ізраїль)».

Далі поділитися вражен­нями від прочитаної книги С.Боднар запросила ученицю гімназії М.Радкевич, яка зупи­нилася на дитячих та юнаць­ких роках Амалії Сандберг-Меснер. Висловила почуття захоплення ставленням сім'ї Сандбергів до інших мешка­нців Заліщиків незалежно від національності, що передано у книзі. М.Радкевич розповіла про поневіряння сім'ї у роки Першої світової війни та між­воєнний період і зауважила, що почуття єдності й бажан­ня нести добро людям допо­магали вижити у складні часи лихоліть.

Про світло добра та лю­бові, якими пронизана книга, вів мову П.Хомишин, навів­ши приклад допомоги знедо­леним дітям, яких рятували сестри-служебниці. Це - ли­ше один факт милосердя та прояву найвищих почуттів.

Аура світла супроводжу­вала родину протягом всього життя, а найвища сила пока­зувала шлях до порятунку. Цю тему розвинула у своєму виступі словесник Заліщиць­кої гімназії О.Дорощук, давши глибоку літературознавчу ха­рактеристику книги «Світло крізь темряву» як твору ме­муарної літератури. Ольга Панасівна зупинилась на фактах із життя сім'ї і на почуттях, які вони викликали в її душі - вдячності, довіри, любові, вічного добра, тепла і бажання зберегти Людину як найвищу моральну цінність.

Окремою трагічною темою є Голокост. Про вічні цінності, що не мають національних ко­рдонів, про людей, які тво­рили добро на межі смерті, прагнучи допомогти близь­ким людям, розповів В.Дяків.

Підтвердженням цього є приклади самопожертви Альбіна Тіля, католицького священика м.Коломиї - о.Пес'яка, які допомогли вижити родині Сандбергів у роки Голокосту. Серце, відкрите для добра, не може чинити зла. А прощення - найвища цінність душі.

Зберегти моральні почуття в жорстокі часи і залишитися Людиною - ось вияв мило­сердя і наше майбутнє.

Пам'ять про знищених єв­реїв у роки Голокосту, хвили­на мовчання і «Пісня про сві­чу» стали логічним продов­женням презентації. Почуття настільки переповнювали присутніх, що п. О.Лучко не могла їх висловити. Присутнім дарували пісні сестри Миронюк, О.Іліщук, І.Федірко. Рецензент книги П.Мельник закликав присутніх зберегти пам'ять про трагічні сторінки історії і передати їх майбутнім поколінням, акцентував ува­гу слухачів на тому, що фа­шистському режиму не вда­лося реалізувати злочинні наміри, а такі постаті, як А.Сандберг-Меснер, допо­магають усвідомити весь трагізм минулого.

Гостя Г. Федорович (корені її родоводу теж заглиблені у Заліщицьку землю) - співробі­тник Інституту розв'язання конфліктів (м.Зальцбург, Австрія) - закликала присут­ніх до порозуміння та прагне­ння усвідомити значимість добрих взаємин між людьми, незважаючи на різні стерео­типи.

На її думку, слід активніше поширювати ідею толерант­ності та порозуміння, збере­ження Пам'яті. Амалія Санд­берг-Меснер своїм прикла­дом, власною книгою, яка є світлом крізь час, продемон­струвала всім спосіб реалі­зації згаданих прагнень.

Амалія Сандберг-Меснер подякувала всім організато­рам презентації її книги.

Наприкінці заходу, ведучи­ми якого були У.Іліщук та Р.Шворак, вихованці БДЮТ піднесли дарунок родині А.Сандберг-Меснер.

Пісня про рідний край ста­ла завершальним мажорним акордом урочистої події.

МІЛА САНДБЕРГ-МЕСНЕР: ПРАВДА ПРО ПЕРЕЖИТИЙ ГОЛОКОСТ

НЕ ЗАБУВАТИ УРОКИ ІСТОРІЇ

Голокост – тема, яка упродовж понад 70 років ХХ століття відображає суперечність людського буття. Тоталітарний режим нацистської Німеччини зробив все для того, щоб людська природа знівелювала власні моральні цінності під впливом ідеології Геббельса, результатом чого стало масове знищення євреїв.

Історія знає про факти Голокосту у Заліщиках і Товстому нашого району. У ці дні минає 73 роки, з часу, коли у травні-червні 1943 року відбулися дві жахливі масові акції в Товстенському гетто: було вбито майже 3000 євреїв. Починаючи від окупації Заліщиків нацистами (наймасовіша антилюдська акція відбулася 14 листопада 1941 року) по 1944 рік у Заліщиках було знищено, за різними оцінками істориків, від 800 до 1200 євреїв. Перед Другою світовою війною, за даними Станіславівського шематизму за 1938 р., у Заліщиках було 7322 жителі, з них 2757 євреїв (38%).  Вони відігравали велику роль у соціально-економічному та культурному розвитку міста. Серед видатних професіоналів були: медики – доктори Міхаель Розенбаум,  Абрахам Розен, Зигмунд Мановарда, юристи Ізід  Фрід, Як Сігал, Барух Вейсман, командир відділу пожежників Ян Ейфель, архітектор Моріс Швебель, торговці Г.Брукмайєр, М. Штерн, С. Сандберг, діячі єврейської громади А. Лагштайн, М.Кутнер, Д. Кратц, С. Блютрайх та багато інші.

Складне питання Голокосту, яке стало частиною літопису рідного Наддністрянського краю, не могло не хвилювати мене. Отож, починаючи з 2007 року, я надіслала у Всеукраїнський центр вивчення Голокосту (ТКУМА, м. Дніпропетровськ) свою роботу на конкурс: «Уроки Голокосту – уроки толерантності». Темою мого дослідження був «Опір євреїв у період Голокосту». Так почалося усвідомлення мною того, що різні форми опору, у т.ч. непокора – теж були дієвою «зброєю», яка допомагала людям вижити у складний період. У 2010-2011 рр. підготувала інше дослідження, присвячене життю і творчості уродженця Чернівців Пауля Целана – поета, який пережив Голокост, втратив рідних і вже після війни, морально не відновившись, вчинив самогубство в Парижі. Ця робота була представлена в Києві, у Центр німецької культури «Відерштраль (Widerstrahl)» (Україна-Німеччина-Австрія). Вірш П.Целана «Фуга смерті» - вершина його творчості, насичена багатьма символами єврейської культури, у якій не тільки особисте страждання конкретного представника єврейства, а стан душі цілої нації. Уже в Чернівецькому національному університеті ім. Ю. Федьковича мені пощастило детальніше вивчати творчість П. Целана у перекладі науковця цього вишу П. Рихла.

Особливо вартісними є спогади очевидців Голокосту, зокрема уродженки Заліщиків Міли Сандберг-Меснер, її книги «Світло крізь темряву» та «Шляхами моєї долі». Саме Міла Сандберг, яка у 2008 та 2011 роках відвідала рідні місця і подбала про зведення пам’ятника жертвам Голокосту в Заліщиках. Продовженням вивчення цієї непростої теми стали відеосвідчення Мойзеса Шиллера (англомовний текст), Б. Носковича, А. Геллера.  Серед цікавих фактів, які потребують осмислення, є багато прикладів самопожертви інших для порятунку євреїв. Мова йде, наприклад, про Альбіна Тіля, який допомагав вижити родині Сандбергів, і його посмертно визнано «Праведником світу» у квітні 2013 року.

Цьогоріч Заліщики відзначатимуть 250-річчя отримання Магдебурзького права. Варто пам’ятати, що за цей час у місті проживали і його розвивали чотири великі громади: католицька (польська), греко-католицька (українська), іудейська (єврейська), лютеранська (німецька). І важливо, щоб Заліщики не забували уроки історії і вшановували містян, які творили наш спільний літопис.

Надія ДЯКІВ, член НСЖУ,

учасниця семінару-тренінгу молодих дослідників історії Голокосту (м.Київ)